АКТУАЛЬНА ІНФОРМАЦІЯ:

Левоміцетин містить у якості діючої речовини бактеріостатичний антибіотик хлорамфенікол. Відповідно до АТС-класифікації Левоміцетин належить до антибактеріальних лікарських засобів, до групи амфеніколів. Він має широкий спектр дії та в високих концентраціях може виявляти бактерицидний ефект. Молекула хлорамфеніколу ― гідрофобна. Механізм дії препарату пояснюється його здатністю проникати через мембрану бактеріальної клітини та утворювати в останній зворотний зв’язок із 50S-субодиницею рибосом. Це призводить до порушення біосинтезу білка в бактеріальній клітині, порушення процесів поділу та, в подальшому, до її загибелі.

Левоміцетин: друге життя?

Хлорамфенікол був вперше синтезований у 1947 р. із культури Streptomyces venezuelae (Marcus R. et al., 1951). Він був введений у медичну практику в 1948 р., проте вже у 1954 р. Американська медична асоціація рекомендувала обмежити показання до його застосування, змінивши їх лише на лікування черевного тифу, стійкого до інших видів терапії. Дане рішення було пов’язане з повідомленнями про випадки апластичної анемії, викликаної прийомом препарату. І хоча через декілька років було встановлено, що випадки апластичної анемії внаслідок прийому хлорамфеніколу достатньо рідкісні, він на багато років втратив свою актуальність (Wallerstein R.O., 1962).
На тепер у зв’язку із зростанням стійкості до протимікробних препаратів відновилася цікавість до старих лікарських засобів, які були забуті через їх токсичні побічні ефекти. Одним із цих препаратів є хлорамфенікол.
Ізраїльські вчені провели оцінку ефективності застосування та частоти виникнення побічних реакцій хлорамфеніколу в ізраїльських лікарнях. Це дослідження мало національних характер, у ньому взяли участь усі лікарні Ізраїлю.
У результаті було зафіксовано, що хлорамфенікол призначається у 83,3% лікарень здебільшого для лікування аспіраційної пневмонії. 88,9% лікарів, які взяли участь в анкетуванні, вважають, що для лікування пацієнтів у епоху підвищення резистентності до антибіотиків є місце для хлорамфеніколу. Чутливість бактерій до хлорамфеніколу рутинно оцінювалася у 44,4% лікарень, при цьому високі показники чутливості були виявлені як серед грампозитивних, так і серед грамнегативних бактерій. Відповідно до отриманих даних в умовах підвищення стійкості до антибіотиків багато ізраїльських інфекціоністів вважають, що хлорамфенікол відіграє важливу роль у лікуванні інфекційних захворювань респіраторного тракту та інших інфекцій у госпіталізованих пацієнтів (Nitzan O. еt al., 2015).
За останні декілька десятиліть частота виникнення стійкої до метициліну інфекції Staphylococcus aureus (MRSA) різко зросла. Інфекції MRSA призводять до виникнення ускладнень захворювання та збільшення кількості летальних наслідків.
Хлорамфенікол є широко відомим бактеріостатичним антибіотиком широкого спектру дії, але через свою гідрофобність, погане проникнення у шкіру, швидку деградацію і токсичність він рідко застосовується останніми роками. У той же час було продемонстровано, що старі антибіотики, такі як хлорамфенікол, залишалися активними проти великої кількості розповсюджених на даний час стійких бактеріальних ізолятів, у тому числі MRSA у зв’язку з обмеженим застосуванням у минулому (Kalita S. еt al., 2015).
Також було проведено дослідження з метою оцінки чутливості ізолятів Enterobacteriaceae та Streptococcus pneumoniae до хлорамфеніколу та порівняння її із чутливістю до амоксицилін-клавуланату. У результаті було встановлено, що із 413 ізолятів Enterobacteriaceae 182 (44,1%) були стійкими до амоксицилін-клавуланату, але лише 76 (18,4%) були стійкими до хлорамфеніколу. Із 189 ізолятів S. pneumoniae 4 (2,1%) виявляли високу стійкість до пеніциліну, а 73 (38,8%) ― часткову стійкість, у той час як лише 2 (1,1%) мали стійкість до хлорамфеніколу. Таким чином дійшли висновку, що на сьогодні в період підвищення резистентності до багатьох сучасних антибіотиків, які широко застосовуються, хлорамфенікол може відігравати важливу роль у лікуванні інфекцій черевної порожнини та інфекційних захворювань дихальних шляхів (Nitzan O. еt al., 2010).
Резистентність патогенних бактерій до хлорамфеніколу розвивається відносно повільно. У той же час високі рівні резистентності до даного антибіотика можуть спостерігатися у тих країнах, де він широко застосовувався раніше, наприклад у В’єтнамі. Були проведені дослідження, у результаті яких встановлено, що і в Африці до цього препарату відмічено підвищення рівня резистентності (Tondella M.-L.C. et al., 2001).

Особливості застосування Левоміцетину

Препарат рекомендується для лікування тяжких інфекцій, нечутливих до інших антибактеріальних лікарських засобів, або у разі наявності протипоказань до застосування інших препаратів. Левоміцетин швидко всмоктується у ШКТ та характеризується високою біодоступністю при пероральному прийомі ― 80%. При цьому він добре проникає у всі тканини та рідини організму та через ГЕБ. Препарат рекомендується приймати 3–4 р/добу, оскільки його Т_½ ― 1,5–3,5 год. Терапевтична концентрація препарату підтримується протягом 4–5 год після прийому.
Хлорамфенікол у високих концентраціях здатен чинити бактерицидну дію стосовно Haemophilus influenzae, Streptococcus pneumoniae та Neisseria meningitidis. Його дія є бактеріостатичною стосовно грамнегативних паличок родини Enterobacteriaceae та Staphylococcus aureus. Він довів свою ефективність у лікуванні бактеріального менінгіту, викликаного тими патогенними бактеріями, стосовно яких він діє бактерицидно у терапевтичних концентраціях. Оскільки лейкоцитарний фагоцитоз є неефективним у субарахноїдальному просторі, вважається, що для ефективного лікування бактеріального менінгіту важлива саме бактерицидна активність антибіотика у цереброспінальній рідині. Тобто, обираючи оптимальний препарат, слід пам’ятати, що хлорамфенікол не чинить бактерицидної дії стосовно грамнегативних ентеробактерій (Rahal J.J.Jr., Simberkoff M.S., 1979).
Потенційними побічними ефектами препарату, які викликають найбільше занепокоєння, є апластична анемія, пригнічення кісткового мозку та розвиток «сірого синдрому».
При цьому, на думку деяких вчених, негативний вплив хлорамфеніколу на еритропоез не можна вважати побічною дією, це один із фармакологічних ефектів препарату.
До більш високого ризику пригнічення еритропоезу схильні пацієнти із хронічними захворюваннями печінки та анемією. Окрім того, високому ризику піддаються немовлята, у зв’язку із чим препарат не рекомендується застосовувати у дітей віком до 3 років, окрім випадків відсутності альтернативної терапії.
Якщо апластична анемія є рідкісною побічною реакцією, то зворотне пригнічення еритропоезу при прийомі даного препарату відмічається досить часто. При цьому лабораторно визначаються підвищення рівня сироваткового заліза та зниження рівня ретикулоцитів (Wallerstein R.O., 1962).
Повторні курси лікування хлорамфеніколом несуть додатковий ризик розвитку побічних ефектів (Willcox P.H., 1967).
Для попередження пригнічувального впливу на еритропоез рекомендується не застосовувати препарат довше 7 днів, не перевищувати дозу 30 мг/кг маси тіла та проводити динамічний контроль клінічного аналізу крові.
Розповсюдженим є також топічне застосування хлорамфеніколу у формі очних крапель. Він має ряд переваг перед іншими препаратами, серед яких доступна ціна, широкий спектр чутливих мікроорганізмів та низьких відсоток їх резистентності, хороше поглинання препарату тканинами ока, також лікарський засіб рідко викликає пошкодження рогівки або кон’юнктиви. Ризик же розвитку порушень еритропоезу при топічному застосуванні даного антибактеріального засобу є мінімальним. У той же час навіть при місцевому застосуванні рекомендується проводити терапію короткими курсами (Mulla R.J. еt al., 1995). На думку деяких учених слід уникати призначення хлорамфеніколу пацієнтам із захворюваннями системи крові в анамнезі (Mulla R.J. еt al., 1995).
Відповідно до опублікованих даних ризик розвитку апластичної анемії при пероральному застосуванні хлорамфеніколу становить 1:30 000–1:50 000 (Mulla R.J. еt al., 1995). При цьому ризик розвитку фатальної апластичної анемії становить менше ніж 1:120 000 випадків прийому препарату, а за деякими підрахунками — 1:225 000. Для порівняння частота виникнення побічних реакцій, які призводять до летального наслідку при застосуванні пеніциліну, становить 1:93 000 (Willcox P.H., 1967). Ризик же серйозної гематологічної токсичності при лікуванні хлорамфеніколом у формі очних крапель відповідно до досліджень становить 1:442 543. Таким чином, ризик пригнічення гемопоезу при їх застосуванні є невисоким та, враховуючи ефективність та доступну ціну даного препарату, його можна рекомендувати до застосування в офтальмології (Lancaster T. et al., 1998).
При поєднаному прийомі ацетамінофену та хлорамфеніколу порушується виведення останнього, імовірно, через конкурентний метаболізм даних препаратів. При поєднаному їх застосуванні Т_½ хлорамфеніколу становить 18–24 год замість 2–3 год (Buchanan N., Moodley G.P., 1979).
У літературі описано випадок розвитку невриту зорового нерва внаслідок самолікування простатиту високими дозами хлорамфеніколу (Fung A.T. еt al., 2011).

Висновки

У зв’язку з підвищенням стійкості до протимікробних препаратів відновився інтерес до давно відомих лікарських засобів. Левоміцетин застосовується при багатьох тяжких інфекціях, серед яких черевний тиф та паратифи, сальмонельоз та дизентерія. Завдяки його здатності проникати через ГЕБ він успішно застосовується для лікування бактеріального менінгіту. Препарат може застосовуватися для лікування таких інфекційно-запальних захворювань, як туляремія, ієрсиніоз, рикетсіози, хламідіози, холецистити та холангіти та інші. Необхідно пам’ятати, що застосування високих доз та тривалі курси лікування хлорамфеніколом несуть у собі потенційний ризик розвитку апластичної анемії (Gardner F.H., 1991). Враховуючи потенційну токсичність препарату та його вірогідні побічні реакції з боку системи крові, його слід призначати у разі неефективності інших антибактеріальних лікарських засобів. Пацієнтів, які приймають цей препарат, слід інформувати про можливий розвиток пригнічення еритропоезу. Симптомами цього є, перш за все, блідість шкіри та видимих слизових оболонок, біль у горлі, підвищення температури тіла, носові кровотечі, кровоточивість ясен, крововиливи на шкірі, виникнення незвичної втомлюваності та загальної слабкості. У разі розвитку подібних симптомів пацієнту слід негайно звернутися до лікаря для проведення аналізу крові та корекції лікування. Також негайно слід звернутися до лікаря і відмінити прийом препарату, якщо розвинулися симптоми ураження нервової системи, такі як порушення зору, слуху та смаку, поява зорових або слухових галюцинацій, порушення свідомості та ходи.

Левоміцетин таблетки 500 мг, Борщагівський ХФЗ ПАТ (Україна, Київ)

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

Склад:

діюча речовина: хлорамфенікол;

1 таблетка містить хлорамфеніколу (у перерахуванні на 100% суху речовину) — 500 мг;

допоміжні речовини: крохмаль кукурудзяний, целюлоза мікрокристалічна, кросповідон, натрію кроскармелоза, кальцію стеарат.

Лікарська форма.

Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки круглої форми, білого або білого із жовтуватим відтінком кольору, з плоскою поверхнею, рискою і фаскою. Допускається наявність ледве помітних вкраплень жовтого кольору.

Фармакотерапевтична група.

Антибактеріальні засоби для системного застосування. Амфеніколи. Хлорамфенікол. Код АТХ J01B A01.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Левоміцетин (хлорамфенікол), антибіотик широкого спектра дії, має бактеріостатичну дію. У високих концентраціях або стосовно високочутливих мікроорганізмів він може проявляти бактерицидний ефект. Являючись жиророзчинним, хлорамфенікол проникає крізь клітинну мембрану бактерій та оборотно зв'язується з субодиницею 50S бактеріальних рибосом, в яких затримується переміщення амінокислот до пептидних ланцюгів, що ростуть (можливо, як результат пригнічення активності пептидилтрансферази), внаслідок чого порушується формування пептидних зв'язків та наступний синтез білка.

Активний відносно Escherichia coli, Shigella dysenteria spp., Shigella flexneri spp., Shigella boydii spp., Shigella sonnei spp., Salmonella spp., (у тому числі Salmonella typhi), діє на Streptococcus spp. (у тому числі на Streptococcus pneumoniae), Neisseria gonorrhoeae, Neisseria meningitidis, ряд штамів Proteus spp., на деякі штами Pseudomonas aeruginosa; активний відносно Ricketsia spp., Treponema spp., Chlamydia spp. (у тому числі Chlamydia trachomatis).

Не діє на Mycobacterium tuberculosis, на патогенні найпростіші та на гриби.

Активний відносно штамів бактерій, стійких до пеніциліну, тетрациклінів, сульфаніламідів. Стійкість мікроорганізмів розвивається повільно.

У зв'язку з високою токсичністю хлорамфенікол застосовують для лікування тяжких інфекцій, при яких менш токсичні антибактеріальні засоби неефективні або протипоказані.

Фармакокінетика.

Швидко і майже повністю всмоктується з травного тракту. Біодоступність при прийомі внутрішньо становить 80%. Час досягнення максимальної концентрації — 1–3 години. Терапевтична концентрація утримується 4–5 годин після прийому препарату. З білками зв'язується 45–50%. Добре проникає у рідини та тканини організму, проникає крізь плаценту та у грудне молоко. Найбільші концентрації хлорамфеніколу спостерігаються у печінці та нирках. У жовчі спостерігається до 30% від введеної дози. Добре проникає крізь гематоенцефалічний бар'єр: максимальна концентрація у лікворі спостерігається через 4–5 годин після одноразового введення внутрішньо. Біотрансформується у печінці, 90% зв'язується з неактивним глюкуронідом. Хлорамфеніколу пальмітат гідролізується до вільного стану у травному тракті до початку всмоктування. Хлорамфенікол натрію сукцинат гідролізується до вільного стану у плазмі крові, печінці, легенях та нирках. У плода та недоношених дітей печінка недостатньо розвинена, щоб зв'язувати хлорамфенікол, що призводить до накопичення токсичної концентрації активної форми препарату, і може призвести до розвитку «сірого синдрому». Виводиться препарат головним чином із сечею (переважно у вигляді неактивних метаболітів), частково − кишечником (1–3%).

Період напіввиведення у дорослих з нормальною функцією нирок та печінки становить 1,5–3,5 години, при порушеній функції нирок — 3–4 години, при тяжкому порушенні функції печінки — 4,6–11 годин.

Клінічні характеристики.

Показання.

Інфекційно-запальні захворювання, спричинені чутливими до препарату мікроорганізмами: черевний тиф, паратифи, шигельоз, бруцельоз, сальмонельоз, ієрсиніоз, туляремія, гнійний перитоніт, бактеріальний менінгіт, рикетсіози, хламідіози, інфекції жовчовивідних шляхів.

Препарат показаний у випадках неефективності інших протимікробних засобів з огляду на можливість розвитку виражених побічних ефектів.

Протипоказання.

Підвищена індивідуальна чутливість до хлорамфеніколу, інших амфеніколів (тіамфеніколу, азидамфеніколу) та до інших компонентів препарату;
захворювання крові, в тому числі пригнічення кровотворення;
виражені порушення функції печінки та/або нирок;
дефіцит ферменту глюкозо-6-фосфатдегідрогенази;
захворювання шкіри (псоріаз, екзема, грибкові захворювання);
порфірія.

Левоміцетин не слід призначати при гострих респіраторних захворюваннях, ангіні, а також з метою профілактики бактеріальної інфекції.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Алфетаніл: тривале застосування хлорамфеніколу, який є інгібітором ферментів печінки, у передопераційний період або під час операції може зменшити плазмовий кліренс алфетанілу та подовжити тривалість його дії.

Препарати, що пригнічують кровотворення (цитостатики, карбамазепін, фенілбутазон, пеніциламін, деякі антипсихотики, в т.ч. клозапін, прокаїнамід, інгібітори зворотної транскриптази, пропілтіоурацил, сульфаніламіди, циметидин, ристоміцин), променева терапія: можливе посилення їх пригнічуючої дії на кістковий мозок. Тому такої комбінації слід уникати.

Гіпоглікемічні препарати (наприклад, толбутамід (бутамід), хлорпропамід): можливе посилення їх гіпоглікемічного ефекту (у зв'язку з пригніченням метаболізму цих препаратів у печінці та підвищенням їх концентрації), що потребує корекції доз.

Фенобарбітал, рифампіцин, рифабутин: зниження концентрації хлорамфеніколу в плазмі крові шляхом прискорення його метаболізму в печінці.

Фенітоїн: можливе як зниження, так і підвищення концентрації хлорамфеніколу в плазмі крові.

Пригнічення хлорамфеніколом ферментної системи цитохрому Р450 може послабити печінковий метаболізм фенобарбіталу, фенітоїну, дикумарину, варфарину та інших препаратів, що метаболізуються цією оксидазною системою, що призводить до затримки виведення та підвищення їх концентрації у крові та токсичності цих препаратів.

Парацетамол: можливе посилення токсичності хлорамфеніколу, оскільки подовжується період напіввиведення та підвищується його концентрація у плазмі крові.

Інгібітори кальциневрину (циклоспорин, такролімус): можливе підвищення їх рівнів у плазмі крові. Слід проводити моніторинг плазмових концентрацій цих препаратів; необхідна корекція їх доз при застосуванні з хлорамфеніколом.

Циклофосфамід: подовження періоду напіввиведення циклофосфаміду з 7,5 до 11,5 години.

Циклосерин: підсилення нейротоксичності хлорамфеніколу.

Естрогенвмісні пероральні контрацептивні засоби: можливе зниження надійності контрацепції та збільшення частоти проривних кровотеч. У зв'язку з цим рекомендується користуватися негормональними методами контрацепції впродовж лікування хлорамфеніколом.

Пеніцилін, цефалоспорини, макроліди (еритроміцин, олеандоміцин), лінкозаміди (кліндаміцин, лінкоміцин), полієнові антибіотики (ністатин, леворин): взаємне послаблення протимікробної дії, оскільки хлорамфенікол може витісняти ці препарати зі зв'язаного стану або перешкоджати їх зв'язуванню з 50S субодиницею бактеріальних рибосом, тому слід уникати одночасного застосування.

Вітамін В₁₂, препарати заліза, фолієвої кислоти: можлива протидія стимуляції гемопоезу вітаміном В₁₂, зниження ефективності цих препаратів.

Етанол: розвиток дисульфірамоподібної реакції (гіперемія шкіри, тахікардія, нудота, блювання, рефлекторний кашель, судоми).

Особливості застосування.

З огляду на можливість розвитку тяжких уражень органів кровотворення в результаті токсичної дії препарату, в процесі лікування слід контролювати склад периферичної крові, слідкувати за станом печінки та нирок.

При появі лейкопенії, тромбоцитопенії, анемії або інших патологічних змін крові Левоміцетин слід негайно відмінити. Хоча постійний контроль складу периферичної крові під час лікування хлорамфеніколом може виявити ранні зміни з боку системи крові (лейкопенія, ретикулоцитопенія або гранулоцитопенія) перш ніж вони стануть незворотними, це не виключає можливість розвитку апластичної анемії через депресію кісткового мозку. Апластична анемія, тромбоцитопенія і гранулоцитопенія зазвичай проявляються після закінчення лікування. Тому такі симптоми як блідість шкіри, біль у горлі та підвищена температура, незвичні кровотечі, слабкість (навіть якщо вони виникають через кілька тижнів або місяців після відміни препарату), потребують невідкладної допомоги.

У пацієнтів, які раніше лікувалися цитостатичними препаратами або застосовували променеву терапію, слід порівняти потенційні ризики та очікувану користь від лікування хлорамфеніколом з огляду на можливість розвитку тяжких побічних ефектів. Слід уникати застосування хлорамфеніколу з іншими препаратами, які можуть спричиняти пригнічення функції кісткового мозку. Для підвищення безпеки лікування слід, якщо це можливо, проводити моніторинг плазмової концентрації хлорамфеніколу. Терапевтичний діапазон становить 5–15 мкг/мл.

Застосування антибактеріальних препаратів може призводити до надмірного росту нечутливих мікроорганізмів, зокрема грибків, та розвику суперінфекції, що потребує вжиття відповідних заходів.

Лікування антибактеріальними препаратами призводить до порушення нормальної флори товстого кишечника та може спричинити надмірний ріст Clostridium difficile, токсини якої є основною причиною виникнення псевдомембранозного коліту. Псевдомембранозний коліт може виникати як безпосередньо під час прийому препарату, так і впродовж 2 місяців після закінчення антибактеріальної терапії. Про випадки розвитку псевдомембранозного коліту від легкої форми до такої, що становить загрозу життю, повідомлялося при застосуванні майже всіх антибактеріальних препаратів, включаючи хлорамфенікол. Можливість даного діагнозу слід розглядати в усіх пацієнтів, у яких під час або після застосування антибіотиків виникла діарея.

За відсутності необхідного лікування може розвинутися токсичний мегаколон, перитоніт, шок. Слід враховувати, що розвиток коліту найбільш імовірний при тяжких захворюваннях у пацієнтів літнього віку, а також у ослаблених пацієнтів.

Клінічний досвід не виявив відмінностей у відповіді на лікування хлорамфеніколом у пацієнтів різних вікових категорій. Проте з огляду на вікові особливості функцій нирок, печінки, серцево-судинної системи, на наявність супутніх захворювань, застосування інших лікарських засобів, визначати дозу препарату для пацієнтів літнього віку необхідно обережно, починаючи, як правило, з нижньої межі діапазону дозування.

У пацієнтів з порушеннями функцій печінки та/або нирок можливе підвищення рівня хлорамфеніколу у сироватці крові і ризик розвитку токсичних реакцій може бути вищим, тому дозування має бути відповідним чином скориговане. Бажано періодично визначати концентрацію препарату в крові, перевіряти функції печінки та нирок.

Хлорамфенікол слід з обережністю призначати пацієнтам зі схильністю до алергічних реакцій, при серцево-судинних захворюваннях.

Хлорамфенікол може також перешкоджати розвитку поствакцинального імунітету, тому його не слід застосовувати під час активної імунізації.

Одночасний прийом етанолу призводить до розвитку дисульфірамоподібної реакції (гіперемія шкіри, тахікардія, нудота, блювання, рефлекторний кашель, судоми).

Неприпустиме безконтрольне призначення хлорамфеніколу і застосування його при легких формах інфекційних процесів, при гострих респіраторних захворюваннях або як профілактичний засіб для запобігання бактеріальним інфекціям, особливо в педіатричній практиці.

Слід уникати повторних курсів лікування хлорамфеніколом. Лікування має тривати не довше, ніж необхідно для отримання позитивних результатів без ризику розвитку ускладнень або рецидиву хвороби.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Безпека застосування препарату вагітним не встановлена, тому препарат протипоказаний у період вагітності.

Хлорамфенікол проникає в грудне молоко, тому в період лікування препаратом годування груддю слід припинити.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Доки не буде з'ясована індивідуальна реакція пацієнта на препарат, слід утримуватись від керування автотранспортом або іншими механізмами, враховуючи, що під час лікування Левоміцетином можуть спостерігатися порушення з боку нервової системи.

Спосіб застосування та дози.

Препарат приймати внутрішньо за 30 хвилин до їди; у разі нудоти, блювання — через 1 годину після їди. Режим дозування встановлювати індивідуально залежно від тяжкості захворювання, стану хворого.

Дорослим призначати по 250–500 мг 3–4 рази на добу. Добова доза становить 2 г. При особливо тяжких формах інфекцій (наприклад, черевний тиф) в умовах стаціонару можливе підвищення дози до 4 г на добу (максимальна добова доза для дорослих) під суворим контролем стану крові та функції печінки і нирок.

Дітям віком від 3 до 8 років призначати у разовій дозі 125 мг, дітям віком від 8 років — 250 мг. Кратність прийому − 3–4 рази на добу. За необхідності застосування дози 125 мг слід приймати препарат хлорамфеніколу з меншим вмістом діючої речовини.

Курс лікування зазвичай становить 7–10 діб. За необхідності та за умови задовільного перенесення, при відсутності змін у складі периферичної крові можливе подовження курсу лікування до 2 тижнів.

Діти.

Препарат у даній лікарській формі не застосовувати дітям віком до 3 років.

Для лікування дітей віком від 3 років Левоміцетин слід призначати з особливою обережністю і лише за відсутності альтернативної терапії.

Враховуючи дозування, можливе застосування препарату дітям віком від 8 років.

Передозування.

Симптоми. Тяжкі ускладнення з боку системи кровотворення зазвичай пов'язані із застосуванням тривалий час великих доз (понад 3 г на добу) — бліда шкіра, біль у горлі та підвищена температура, незвичні кровотечі та крововиливи, незвична втома або слабкість. Рівні хлорамфеніколу в крові, що перевищують 25 мкг/мл, вважаються токсичними.

Також можливий розвиток інших характерних для хлорамфеніколу побічних реакцій (див. розділ «Побічні реакції»).

Особливо небезпечний «сірий синдром», що спостерігається переважно у новонароджених (які народилися від матерів, яким застосовували хлорамфенікол під час пологів або у яких терапія хлорамфеніколом була розпочата в перші 48 годин життя), але при передозуванні можливий і у дітей старшого віку або в особливо чутливих людей (здуття живота, блювання, дихальний дистрес із тяжким метаболічним ацидозом, блакитно-сірий колір шкіри, зниження температури тіла, зниження нервових реакцій, пригнічення міокардіальної провідності, серцево-судинна недостатність, циркуляторний колапс, кома та летальний наслідок).

«Сірий синдром» також може спостерігатися внаслідок кумуляції препарату при відносному передозуванні (накопичення хлорамфеніколу, зумовлене незрілістю ферментів печінки, та його пряма токсична дія на міокард) у пацієнтів із порушенням функції печінки та нирок. «Сірий синдром» проявляється при концентрації хлорамфеніколу в плазмі крові понад 50 мкг/мл.

Лікування. Відміна препарату, промивання шлунка, призначення ентеросорбентів (в т.ч. активованого вугілля), сольового проносного, висока очисна клізма, призначення симптоматичної терапії. У тяжких випадках — гемосорбція.

Побічні реакції.

Найважчими побічними реакціями є апластична анемія, депресія кісткового мозку та «сірий синдром».

Імунна система: реакції гіперчутливості, у т.ч. гарячка, свербіж, шкірні висипання (в т.ч. макульозні та везикульозні), дерматози, реакції анафілаксії, в т.ч. кропив'янка, ангіоневротичні набряки. Були повідомлення про розвиток реакцій Яриша-Герксгеймера (реакції бактеріолізу) під час терапії черевного тифу (більше стосується парентеральних форм хлорамфеніколу).

Кров та лімфатична система: токсичний вплив на систему кровотворення та депресія кісткового мозку (ретикулоцитопенія, тромбоцитопенія, гранулоцитопенія, панцитопенія, еритроцитопенія, зниження рівня гемоглобіну в крові, анемія), рідко у тяжких випадках можливий розвиток гіпопластичної анемії, апластичної анемії, тромбоцитопенічної пурпури, агранулоцитозу, лейкопенії, цитоплазматичної вакуолізації ранніх еритроцитарних форм.

Травний тракт: диспептичні явища (здуття живота, нудота, блювання), імовірність розвитку яких знижується при прийомі препарату через 1 годину після їжі, діарея, сухість у роті, стоматит, глосит, подразнення слизових оболонок рота та зiва, пригнічення мікрофлори кишечнику, дисбактеріоз, ентероколіт.

Гепатобіліарна система: порушення функції печінки.

Нервова система: головний біль, енцефалопатія, психомоторні розлади, помірна депресія, сплутаність свідомості, делірій. Тривале застосування великих доз препарату може призвести до порушення відчуття смаку, до зниження гостроти слуху та зору, розвитку зорових і слухових галюцинацій, оптичного та периферичного невритів (у тому числі до паралічу очних яблук). При виникненні цих симптомів необхідно негайно припинити прийом препарату.

Інші: можливий розвиток суперінфекції, у тому числі грибкової, дерматити (у тому числі періанальний дерматит), гіпертермія, колапс (у дітей). Повідомлялося про випадки пароксизмальної нічної гемоглобінурії.

Термін придатності.

3 роки. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.

Умови зберігання.

В оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка.

По 10 таблеток у блістері; по 1 або 2 блістери в пачці.

Категорія відпуску.

За рецептом.

Виробник.

Публічне акціонерне товариство «Науково-виробничий центр «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод».

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження діяльності.

Україна, 03134, м. Київ, вул. Миру, 17.

Левоміцетин аналоги

Аналоги по діючій речовині